Карета бігла по бруківці,
І кучер правив, лаючись часом.
Душа Твоя шукала в шумі спокій,
А я в коханні освідчувавсь, заїкаючись притім.
Даремно сміючись, молив купідон:
Занадто наївно дурницями маюсь, —
В цей день уже вистріляв стріли він, —
А я все клопочуся та розпинаюсь.
І ось несповна заплативши за порив,
Усіх почуттів і намірів знов цураючись.
Чи звабився хабарем бог любові,
І жестами з Вами я прощаюсь.
О, до чого ж я був смішний,
Я сам себе тепер цураюсь.
ЛК<br>CristianVonDyuk
