Між небом і землею — лиш струна,
Яка гойдає тишу золоту.
А місяць, мов срібляста самота,
Вплітає сиві нитки в пустоту.
Між небом і землею плине час,
Як річка, що не знає вороття.
Пил зоряний спадає поміж нас,
Мов вічність шле листи крізь забуття.
Торкнеться хмара стиглого зерна,
І хвиля світла ляже на лани.
Там вітер пише в травах почуття,
Які лунають, мов дзвінкі пісні.
Між небом і землею — дивний міст,
Переплетіння з подихом весни.
І кожен день — неначе білий лист,
Де сонце вчиться сяяти крізь сни.
Ми стоїмо між двох безмежних сфер,
Де глибина зустріла висоту.
І серце, наче вогник серед зір,
Шукає власну вись та глибину.
17 червня 2026 р.
