Ще темінь світ до ранку не пускає,
а він кричить — ламає тишину:
проклятий півень горло надриває —
із тишею та сном почав війну.
Немов спокути за провини хоче,
чи повернути совість за гріхи —
він так завзято й пристрасно клекоче,
що в шоці навіть небо та зірки.
Будильник спить, загорнутий у тьму ще,
і місяць заглядає у вікно,
а це мале пернате голосище —
кричить, мов день почався вже давно.
Він — командир світанку і туману,
хоч сам завбільшки з волейбольний м’яч.
Ще сонце не зійшло, і спить ще кава,
а цей крикун рве сни — хоч бери й плач.
18 червня 2026 р.
