Упало небо в філіжанку кави,
Лягають зорі на блискуче дно.
Я відкриваю в гущі нові глави,
Шукаю в ній — між «буде» і «було».
Там прокидаються забуті міфи,
Там Одіссей шукає свій причал.
Він мчить крізь темні води й хитрі рифи,
Щоб розгадати в гущі свій фінал.
З морської піни чути зов Сирени,
Течуть чарівні милі голоси.
А за краями — тьма, нічна арена,
Величний Сфінкс налічує часи.
Напій пророчий крутить веретено,
Пряде там Мойра тонку нитку сну.
І кава, наче зілля від Медеї,
Малює долі магію й пітьму.
20 червня 2026 р.
