Нехай на тебе наганяє небо сум,
коли зійду в могилу мимоволі,
а зараз, поки ще живий, труджусь,
порадуйся зі мною на привіллі.
Ти сплутаєш незнаний силует,
і позадкуєш вслід чужій ході,
та не біда, це не найстрашніший гріх —
коханих впізнавати в чужих з горя.
А доки, поки ще немає інших,
будь вся зі мною й кожную хвилину,
коли нас вітер, змерзлих, розбудив,
Вдихай зі мною вітер спозаранку.
Не пожалій себе ні краплі і ні грама,
щоб я помер, в пів сили лиш коханим.
УП
