Хочеш — ріж мене, хочеш — дави,
Я ніколи не забуду запах сухої трави.
Коли дощ іде, грім гримить, повно води,
Ми в розинових чоботях — в ліс по гриби.
В хаті холодно й покотом серед одіял:
Спершу твоє нагрієм, а потім — моє.
Навстіж вікна відкриті, штори — вбоки,
Цієї ночі вистава — літньої грози.
«Чуй, не спиш?» — то кажи, шо було дальші?
Неможливі історії з тульпи лились.
І до шостої ранку без перестанку,
А прокинемось — знову до бесід брались.
Ми в світі цьому — звичайні перехожі,
В уявному ж — два незрівнянні принци.
МБ
