Заколиши мене, моє життя,
Вкрий спокоєм від голови до п'ят,
Хоч немале — я все ж твоє дитя,
Що натомилось, ніженьки болять.
Не потривожить хай ніщо мій сон,
Глибоким стане в темряві нічній,
Й буду бадьора вранці за столом,
І завдяки ще й каві запашній.
І знов піду́ у день нови́й, у твій,
Сипнеш натхненням вслід,
благословивши,
Іди, життя, в порозі ти не стій,
Веди мене, руки́ не відпустивши.
Мов полонянка поряд буду йти,
Єдине ціле ми і без десятих,
І ти веди, життя, мене веди,
Я постараюсь впевнено ступати.
21.06.2026.
Ганна Зубко
