Ти виткана з тиші і шуму причала,
Зі скла, що не б’ється під тиском розмов.
Зі Смертю стрічалася — і не зникала,
Щоб вперто з асфальту пробитися знов.
Тебе не вблагати, тебе не змінити,
Ти дикий полин у паркетних садах.
Ти дихаєш — всупереч правилам світу,
Гіркий смак полину несеш на плечах.
Ти — вибух, що спокій не зміг вгамувати,
Ти — тріщина світла в прилизаних днях.
Крізь тишу німу ти навчилась кричати,
І несла мовчання на власних губах.
Хай час вимиває гранітні породи,
Руйнуються тіні старих вівтарів.
Ти суміш вогню й водяної свободи,
Ти — хаос прилизаних календарів.
На кистях кайдани, в долонях ти — птиця,
Яку тягне вниз і зове висота.
Живе у тобі осяйна таємниця —
Без меж… Ти така… Так, ти саме така…
23 червня 2026 р.
