Не губіть паросток, що росте в дикім полі,
Не топчіть ті рідкісні квіти життя.
Не в саду він росте, а у дикій неволі,
Та й в неволі народяться мрії й чуття.
А що сад? О, він для серця — лиш насолода,
Все влаштовано там і щасливе життя.
Там панує в усьому примара свободи,
І по рівній доріжці все біжить в небуття.
В полі ж протяги виють і злива лиш в бурю,
І сплітаються в бійці на землі бур'яни,
В дикім полі не знайдеш ти доленьку іншу,
Під палящим цим сонцем так важко в ці дні.
Серед цього усього із дикої вроди,
Загубившись в тумані зі злоби й пустот,
Раптом паросток вийде на світло свободи,
І за мрією рушить до гордих висот.
Не топчи паросток, дай свободи напитись,
Хай свобода інакша, зовсім не твоя.
В цьому світі великім все може змінитись,
І твоє відлетить у далекі края.
З поодиноких ростків прийдуть переміни,
Хай розсіють вони скрізь насіння своє.
Пройдуть дні та роки, та вони незупинні,
І згадати про них новий час надійде.
20.06.2026
