Місячне сяйво прошило рояль,
Кожна струна — наче сповідь жива.
Ніч відкидає сонливу вуаль
І воскресають забуті слова.
Згадки печуть, немов дотик руки,
Твій силует у відбитках тремтить.
Я пам’ятаю — хоч роки пройшли
Цю неможливу, розірвану мить.
Звуки пульсують у скронях, як кров,
Срібна текучість — тривога і шовк.
Я затискаю твій образ в руках…
Але мотив обірвався. І змовк.
Клавіші гаснуть. Холодний кришталь.
Світло стікає у бездну німу.
І залишається лиш вертикаль —
Де я наосліп обійму пітьму…
27 червня 2026 р.
