Дротами вен пульсує ніч затята,
а час стікає в чашку, як полин.
І згадки розсипаються на дати —
як скалки світла між крихких щілин.
Твій силует — як спалахи від зварки,
що ріже темряву до сліпоти.
Прозорий світ, мов скло у темній арці —
і ми крізь нього вчимося іти.
Проміння місяця штурмує спокій,
і стогне світло в порожнечі днів.
Я чую кроки через довгі роки —
як відголос забутих нами слів.
Стихає подих в привокзальній тиші,
розлука губиться в дзвінках нічних.
Ривок — і тінь твоя зникає швидше
під гуркіт поїздів і мрій чужих.
І розставання розмиває простір,
і нерв тримає всесвіт, немов дріт.
Крик розчиняється у гострій тиші —
стихає дихання. І гасне світ…
28 червня 2026 р.
