Ми — миті, що затиснуті в кулак,
І вкрадені у вічності зі скрині.
Наш вік — старий, заіржавілий гак
Тримає небо на шнурівці синій.
Ми — спалахи прихованих заграв,
Тектоніка, що спить під шаром мулу.
Хтось нашу юність в кості розіграв,
Жбурнув у пащу вогняного гулу.
Пульсує жила, рветься горизонт,
Ми — ртуть, яку не втримати в долонях.
Ліхтар несемо і тримаєм фронт,
А час малює віхи в нас на скронях.
Бунтує кров, ламає пальців сталь,
Ми мчимось, розсипаємось зірками.
І ця терпка, лимонна наша даль
Назавжди закарбується між нами.
02.07.2026 р.
