Камінь та серце

​Старіють гори, йдуть віки,
Минають війни, в снах – держави.
А гори дивляться звисока,
Не прагнучи земної слави.
​Людина в гордості своїй
Здається скелею міцною,
Та перед Богом – серед мрій –
Стає піщинкою земною.
​Якби до скель прийшло Писання,
То тріснув би гранітний щит.
Від страху, трепету, благання,
Що вище гір і вище літ.
​Та серце часом – мов каміння,
Його не зрушить Божий глас.
Хоч чуєм істини прозріння,
Ми не міняємось повсякчас.
​Так хто ж із нас стоїть твердіше:
Чи схил гори у вишині,
Чи наша впертість, що сильніше
Тримає нас у полоні дні?