Я звичайна — як ранок тихий,
Як стежина поміж трави.
Без прикрас і нестримного крику,
Ніби шепіт вітрів чи листви.
Не свята, не грішна — людина,
Зі своїм теплом і вогнем.
То м’яка, то міцна і незгинна,
Я приймаю себе кожним днем.
Я звичайна — та в цьому сила:
Маю я вже немало літ.
Я не краща й не гірша, можливо, —
Просто є. І в мені — цілий світ.
Не погана, не бездоганна.
Я звичайна — і що з того?
Хай буваю часом невблаганна —
Я живу. І доволі цього.
10 липня 2026 р.
