Знов листопад рослинність водну згладив.
Дощі лилися, річку поповнили.
Не дочекалась фальші, ані зради,
Ти був і будеш, мій найкращий, милий.
Пливе повільно листячко вербове
Корабликами в ніжній позолоті.
Так рік у рік, і дійство це не нове,
У легкій й водночас мінорній ноті.
Знов листопад теплом останнім тішить,
Що вітер задрімав аж на осонні.
І ти, на щастя, вже не будеш іншим,
Ось квіти й ласку знов несуть долоні.
<br>Тамара Назарук
