У кожного осінь своя і з своїми очима,
Це тільки тепер розумієш: роки за плечима.
Раніше – ну листя багряне, ну листя зелене,
Ну ближче, ще ближче – посидь біля мене.
Це осінь життєва, роки ще всміхаються літом.
І так ще спекотно, лиш ранки туманами світом.
Ще лист не вохристий, ще зелені наполовину,
Знов стомлену в серці виношую давню провину.
У кожного осінь своя – дощова і не дуже
І небо бездонне озерцем в глибоких калюжах.
Рясна горобина дивує щороку дарами,
Лиш смуток полинний, батьки відійшли, вже не з нами.
<br>Тамара Назарук
