Дурний прибій реве. Та чинять опір
Уламки скель, гранітні береги,
А море вивертає синій погріб —
Утробу, де дрімають вороги.
І мчать в тягучу темряву розбиті
Латунні амфори, кістки, цвяхи.
Шторм роззявляє пащу кожній миті.
Стікає піна. Мить жере страхи.
А берег — це старий хижак затятий,
Що виставив ікласті корінці.
На нього шторм кидає вал дев'ятий,
Стискає скалки в жорсткім кулаці.
І хвиля — це не хвиля, а пухнастий
Котячий хвіст, що гальку злобно б'є.
А шторм ричить гарячий та ікластий,
І тихе срібло моря в глиб несе…
10 серпня 2026 р.
