Я не прийду з багряним смолоскипом,
Не стану криком різати пітьму.
Моя відплата проникає грибом
Крізь горду і німу твою тюрму.
Вона впаде не каменем, а ртуттю,
Що тихо затікає під паркет.
Загорнута у шовк, залита люттю,
Як заржавілий і старий корсет.
Це буде помста кольору оливи —
Холодний чай, забутий на столі,
Де замість цукру — висушені зливи
І чорна сіль прадавньої землі.
Я закручу твої годинні стрілки
У протилежний, вигаданий бік,
Щоб ти збирав своїх невдач устілки
І рахував знецінений свій вік.
Коли затихне вечір за стіною,
Ти раптом змокнеш від моїх думок —
Я стану не кривавою війною,
А пилом, що забився у замок.
11.08.2026 р.
