Страх тихо їсть хвилини із фанери,
Застиглі на краю мого життя.
Іржавіють небесні револьвери,
Стріляючи у прірву забуття.
Час витікає ртуттю з-під шпалери,
І протяг в’яже з нього вже вузли.
Там свій мовчазний бій ведуть папери
Крізь пальці, що із попелу зросли.
Тінь приміряє сукню із бетону —
Світанки линуть золотистим швом.
І серце б’ється в логіці сифону,
Затиснуте між відчаєм і сном.
12 серпня 2026 р.
