Ти народилася вночі.
І я про це не знав ні разу.
Лежав ще сніг. А на печі
Хтось проказав крилату фразу:
"Ми плачем, в світ приходячИ,
І, з'ясувалося, недарма…"
Бо ми тут лише глядачі –
Такою стала наша карма.
Але життя взяло своє –
І ти росла. Активна й жвава.
Роки тяжкі були. І є.
Та в поміч нам була уява.
Із твоїх років молодих
Уява креслила бажання.
Тепер я знаю – ти із тих,
Кому до всього є питання.
Але тоді, коли росла
Ти у тій затишній місцині,
І я не знав, а ти була!
Була і є така донині!
Не знаю, як – вели зірки? –
І ми зустрілися з тобою,
Але це сталося таки
І стало нашою весною.
* * *
Цієї ночі в небі ми були б не зайві –
І ти, і я – людей представники.
Там мармурові хмари в місячному сяйві,
Незвідані й привабливі зірки…
* * *
Міжзоряний цей обшир, Місяць, метеори
І куля земна павутиною світла сія,
І решетом хмарним маскує планетні простори –
Магічну картину побачили б ми – ти і я.
* * *
Ми живемо багато літ.
Дає життя нам прикурити.
Ми залишили заповіт –
Сини й онуки. Їх любити
Ми не втомилися іще.
Й це не єдина наша втіха…
Моя повага і плече –
Мій оберег тобі від лиха.
