Все бажаю в ту осінь зайти,
У квітучі ті ве́сни далекі,
В пінкі хвилі, у їх береги,
Де лунає і щебет, і клекіт.
Ще бажаю по полю пройти,
Колосків його, маків торкатись,
І присісти, між трав прилягти
Та колючість проміння піймати.
Там бажаю заснути на мить,
А точніше — як втома покаже,
Збуде вітер, коли долетить,
Може й сам недалеко приляже.
Буде хо́роше там, у тім сні,
Й як прокинусь буде́ мені добре.
Ці бажання можливо й чудні,
Та долоня сльозу усе ж витре.
12.08.2026.
Ганна Зубко
