Гортала фото, мріяла про далі,
Про незнайомі вулиці й міста.
Боялась, що застрягну у печалі,
Що так і не побачу світу та життя.
Здавалося, чужина — це свобода,
Пакунки, квитки, далекий горизонт…
Але тепер інша тривога
Накриває, мов важкий фронт.
І я не знаю де мій спокій
Коли мовчить знайомий двір
Я вчуся жити поміж кроків
Та серце просить не зітри
Раніше я боялась, що ніколи
Не вирвуся, не ступлю за кордон.
Тепер я боюсь, що рідні околиці
залишаться тільки як сон.
Раніше чекала на світлий світанок,
Щоб десь далеко почати життя.
Тепер коден ранок — лише бажання
Знайти той єдиний шлях вороття.
Тут тихо і спокійно, але чужо,
Акації цвітуть, та не мої.
Я вчилася бути сильною й дужою,
Та вечорами сняться сни мої.
Про дім, де тепло, про рідні стіни,
Про запах кави і знайомі голоси
Я вирвалась в світ, та душа невпинно
Шукає додому ціллі мости
І кожна тінь мені нагадує
Що небо теж буває не твоїм
Я в серці рідне зберігаю
Щоб не згубити шлях туди
Стою між небом і чужиною…
Пробач мені, мій рідний дім.
Я обов'язково повернуся додому.
Де рідна мова,де мої батьки
