Гординя пахне димом і вапном,
Вона будує стіни — не мости.
Страх тулиться за блимаючим склом,
Розсипалися в пікселі листи.
Підносили своє уявне «я»,
За золото з фольги вважали бронь.
А повз ішла нестримана весна,
Та душі не торкнула — згас вогонь.
Тепер у серці лиш полинний щем
І довга тінь від непрожитих днів.
Не вирушили разом під дощем,
І розійшлись на відстані років.
19 серпня 2026 р.
