Стрепенулася пташка, злетіла,
І це добре — дода́лось краси,
Я би слі́дом за нею хотіла,
Полетіти, стомилась іти.
Вітер віє, грім десь гуркоче,
Уже й до́щик маленький роси́ть,
Річка наче казати щось хоче —
Очерет про своє шелестить.
Пахне м'ятою, зіллям, йде осінь,
Губить листя потроху верба.
За́вжди вабила, вабить і досі
Загадкова, сумна ця пора.
12.09.2026.
Ганна Зубко
