В мені воюють сумнів і порив:
Сказати все тобі… чи промовчати?
Пустити нашу зустріч в самоплив,
Чи за тобою душею мандрувати?
До зустрічі я плив за течією,
Не знаючи, куди несе життя.
Та ти лишилась тихою надією,
Що серцю повернула відчуття.
І досі та хвилина не минає,
Живе в мені, немов жива весна.
І серце щось незримо промовляє,
Хоч розум каже: «Не твоя вона…»
А серце — ні. Воно не хоче тиші,
Воно співає в спогадах мені,
Немов птахи в садах вечірніх,
Зриваючи мовчання вдалині.
Можливо, все це — тільки сон короткий,
Що залишився від серпневих днів.
А може, це не випадковість зовсім —
І доля ще не розвела мостів…<br>Роман
