В кутках твоїх зіниць розквітнув мох,
Він п’є твій кисень, як дешеве пиво.
Цей дивний гість — твій персональний бог,
Що дивиться на тебе скоса й криво.
Він не приходить в чорному плащі,
Не виє вовком у глухому лісі.
Він — як незаплановані дощі,
Які течуть, ікаючи по стрісі.
Він пахне крейдою, старим сукном,
І шурхотить, мов висохла петрушка.
В судини заповзає слимаком
І кашляє, ховаючись в подушку.
Ти хочеш крикнути, але імбир —
Пекуче й гостро затискає фразу.
А СТРАХ сидить, немов старий касир,
І видає квитки до твого сказу.
Він шиє саван із твоїх думок,
Але голки він робить із ліпнини.
І ти застиг, мов глиняний грибок,
В очікуванні власної лавини.
20 вересня 2026 р.
