Глибокий вечір. Зустріч. Дотик рук —
І час згортається у орігамі,
Немов забутий, вивернутий трюк,
Що знову шви затягує між нами.
Минуле проросло крізь шар вапна,
Ми стоїмо —застиглі в світлі сцени.
Дихання, погляд — кришиться стіна,
І пульс шматує поштовхами вени.
Долоні ловлять вибух, мчиться струм,
Який вдаряє і терзає слово.
Ковтає вечір метушню і шум,
Іскриться закорочена розмова.
Це не кіно, це — часу дикий зсув:
Крок, погляди, вдих, видих і… спокута.
Хтось в космосі недбало «Play» ввімкнув
І закрутив хвилину вже забуту.
20 вересня 2029 р.
