Ну скільки вже можна пірнати на дно
І там каламутити чисту водицю?
Шукати «глибинне» і «мудре» кіно,
Коли душа просить для щастя лиш піцу?
Будуєм мости невідомо куди —
Домашні філософи в теплих шкарпетках.
А ранок — це кава і знову туди…
Де вічність живе у рутинних сюжетах.
Душа — не вокзал, холодильник старий,
Де мерзне самотній качанчик капусти.
І серце — не птах, а будильник дурний,
Який замовкає, як навколо пусто.
Та ну її: драму кіно й хепі-енд,
Невчасну любов із космічним пунктиром.
Сьогодні влаштую собі уїк-енд —
І з’їм бутерброд із розпластаним сиром.
20 вересня 2026 р.
