Стріла не знає, де її стрілець.
Вона летить крізь випалені дні —
Незвіданого всесвіту кравець,
Що кроїть на живому полотні.
Час не ріка. Він — зголоднілий звір,
Гризе й ковтає пил своїх вітрів.
Ми пишемо майбутнє на папір,
Який ще вчора у вогні згорів.
Там хаос вигризає з тиші нить,
Розбита чашка тужить за крилом.
І сиплеться з секунд тягуча мить
Між мокрим холодом й сухим теплом.
Назад не повертається струна,
Коли її торкнувся пальцем крик.
В польоті визріває висота,
Яку з глибин виштовхує потік.
Пунктиром днів наживлені сліди,
Там, де кравець розкроїв полотно,
Але стріла летить лише туди,
Де завтра — уже спалене число.
04 жовтня 2026 р.
