Коли повернуся додому,
не треба буде гучних слів.
Я просто обійму знайомі стіни
і тихо скажу: «Я живий».
Я зніму з плечей усе важке,
поставлю зброю край дверей.
І донька киниться назустріч —
найкращий звук з усіх пісень.
Я подивлюся на кохану,
яку так довго бачив в снах,
і зрозумію в ту хвилину,
що все трималось на руках.
На наших дітях, на родині,
на тих, хто вірив і чекав.
На кожнім ранку, що зустрів я,
і кожній ночі, що не спав.
Я не герой із давніх книжок,
я просто робив те, що міг.
Тримався там, де було важко,
і повернутися хотів.
Бо є земля, куди вертаєш,
є дім, де світиться вікно.
Є ті, заради кого знаєш:
триматися варто все одно.
І як колись пройду селом я,
де вітер гонить пил з доріг,
я зупинюся біля дому
і просто скажу: «Я зміг».
Не треба слави, нагороди,
ні гучних слів біля воріт.
Найбільша перемога — вдома
почути: «Тату, ти прийшов».
