Поговорити… Та про що?
Мовчати? Теж уміти треба.
Уже і біль в душі — ніщо,
І лікувать нема потреби.
Черствіють душі, наче хліб.
Холоне кров від слів жорстоких.
Від злості спалаху осліп
І втратив сенс, цей світ, і спокій.
За мить стаємо ми чужі,
На відстань дальньої планети!
І лиш вдаються міражі
В той час, як падають комети…
Вже не шкодую й не тужу,
Але збагнуть ніяк не можу:
Де перейшли ми ту межу,
Вдягнувши обліки ворожі?
Барчук Р
22.12.20<br>Барчук Раїса
