Страшно втратити, страшно мати,
Син боїться, боїться мати,
Сестри моляться, батько п’є,
За чуже страшніше своє.
Боги дивляться так похмуро,
Наче наше життя – халтура,
Наче дім наш – картонна коробка,
А ми самі – дешева підробка.
Ми ж цих поглядів не помічаємо,
Ми живем і на краще чекаємо,
Боїмося, що буде запізно,
А навколо вже ґрати залізні.
Нам немає, коли гризти ґрати,
Ми так звикли весь час чекати.
Ми втомились. Можливо, хронічно.
Нам немає, коли жити вічно.
<br>Роман Євдокимов
