Нас розвели, неначе ті мости,
Були ми один одному рідніше.
Тепер між нами яр – ми "вороги",
Ніхто незнає,- та куди ще гірше…
Дзвонили один одному завжди,
Чи радість, чи то горе стало.
Хіба раніше б знати ми мо це та та та та та де ж ці ви гли:-
Що й повідомлень і дзвінка замало…
Хто знав, що прийде страшний час?
Хто знав, що зустрічі не буде?
Що не кажи, ти рідна кров у нас,
І байдуже, що скажуть злії люди . Був як
Два рази в рік, чекали ми на тебе,
Завжди любили ми тебе стрічать,
Ніхто не віщував такого лиха,
Не зможем тебе бачитиме вживу,- обнять.
Неначе світ перевернувся…
Усе в руїнах стало в мить…
Жили раділи, будували…
Все обірвалося, і все неначе спить…
О.Колесникова
<br>Оксана Колесникова
