Ми стоїмо. Не тому, що можемо, –
а тому, що нікому впасти.
Бо за спиною – не прапор, не храми,
а брат, що не вернеться з ворожої пастки.
Нас не Бог обирав на героїв,
а історія – як на жертовність.
І ми – не святі. Ми – з «болота» й злості,
але в жилах тече нескореність.
Не росії нас ріжуть щоднини –
а й байдужість, що звемо «рідне».
Ті, хто мовчки зганьбили країну,
вишивають наразі хрестами «єдине».
Але досить молитися страху,
досить плакати, кликать когось.
Україна – не слізна епоха.
Україна – це ти. Це я. Це ми. Це ось!
Хай земля говорить ударами,
хай слова будуть на вагу заліза.
Після всього – не просто вижити.
Після всього – встати. І гримнути!
<br>xxwqz
