Розступіться, мури ночі,
Дайте простір висоті,
Хай вогонь ясний, пророчий
Спалахне у самоті.
Хмари, зведені стіною,
Стали в темній вишині;
У розколині порою
Світить глибина мені.
Тут у вічному тяжінні
Крутить коло висота;
Світ і тінь в однім горінні
Тчуть безмовнії літа.
Куля в шатах смарагдових
Сонцем шита по краях;
Гори в ризах пурпурових,
Ниви в теплих кольорах.
Все сповите тайним знаком:
Пагін, брунька і зерно;
Шлях росою понад маком,
Птаха тінь і джерело.
І із круч стрімка потуга
Пада громом із висот,
І долину, наче плугом,
Розтинає шумом вод.
Над озерною водою
Шелест крони і трава;
Ліс стоїть, немов стіною,
Річка в’ється, мов жива.
Від світання до смеркання
Коло праці і пісень;
У коханні – воскресання,
У терпінні – світлий день.
Поцілунок – мов посвята,
Самозречення – вогонь;
Синь бездонна і крилата
Кличе душу в свій полон.
Віталій Решетняк
