В кутку кімнати, де пітьми глибини,
Плете, мов павутину, сивий час.
Він тягне миті з кожної хвилини,
І непомітно обкрадає нас.
Він сипле пил на пожовтілі книги,
Вплітає срібло в пасма золоті,
Руйнує створені із криці криги,
Що ми звели на власному путі.
Ми — лиш паяци на рухомій сцені,
Де декорації — це ночі й дні.
Тримаємо їх міцно в своїй жмені,
Та час їх пожирає у вогні.
Ловлю хвилину — кришталеву вазу,
Що ладна впасти, як крихка сльоза.
Життя не повторити двічі зразу,
В цій неповторності — своя краса.
Розмова неба із німим камінням,
Трава, що проростає крізь граніт…
Вплітаємося ми своїм корінням
У місце, де народжувався світ.
Секунда — кожна мить, що догорає,
Насправді не зникає назавжди.
Вона для нас основу закладає,
Вплітаючи в майбутнє наші дні.
27 травня 2026 р.
