Вірші про пори року: пейзажна лірика та краса природи

В долину берег поманив, До верб та верболозу, Повз кущ шипшини пропустив -- Колючу загорожу. Зустріла стежка в болота́х, З калюжами слизькими, Шмигнув угору тихо птах Із крилами рябими. Ще річка спить, Хоч лід крихкий --- Ніде а ні щілини, Лиш очерет сухий, хрусткий Вигля́дає з-за спини. 07.03.2026. […]

Птахів у небі зграї, клини, Весна підня́ла настрій всім, З-під снігу зиркають долини, Що іще де-не-де вцілів. Розтане лід, плистимуть хвилі, Зазеленіє, зацвіте Весна край річки, у долині І ароматами дихне. Пройде дорогою у полі, Повсюди вітром пролетить, Шеле́снуть листям всі тополі, Птахами гай загомонить. 03.03.2026. Ганна Зубко

Акровірш В еселкові барви,емоцій жмуток, Е тюди у буднях, повітря ковток. С кільки ж ми чекали на теплий танок, Н а квіти і трави, і з них килимок. А може, і щастя повернеться знов? П рилине до кожного, як і було? Р анковим тим птаством,що хлине у кров. […]

Дочекалась весни, вже чекаю Її першу грозу серед дня, З нетерпінням між хмар загляда́ю, Грім піймати хоча би здаля. Вітер хмари жене синім небом І грозою й не пахне мені, Понад полем широким із криком Пролетіли лише́ журавлі. 02.03.2026. Ганна Зубко

Весна всміхнулась сонцем теплим, Та вітром лагідним пройшлась, Із відчуттям приємним,терпким У свої клопоти впряглась. Усіх птахів до гнізд вертає, Сніг розтопила майже скрізь, Поволі річку визволяє, Яку заждався верболіз. Торкнуться хвилі верболозу Як скресне крига, попливе, Зимові за́лишки гіпнозу Ріка до берега приб'є. 01.03.2026. Ганна Зубко

Сніг тане, краплі стукотять По підвіконню гучно, Пташки́ порха́ють, шурхотять, Щебечуть усі дружно. Весна вже скоро, йде зима, Та плакати не стану, Розпустить котики верба, В підсніжники загляну. Легенько листячка торкнусь, Бутонів ніжно-білих, Уко́тре стежкою пройдусь По на́бережних схилах. Піймаю хвилю знов і знов, Як довго річка спала! […]

То тут, то там кричать сороки, Весною тішаться, теплом, Літає вітер одинокий Між берегами і селом. Тріпочуть в хвилях чайки білі, Гніздо лелеки уже в'ють, Реве далеко трактор в полі, Городи ко́нями оруть. Віз тарахтить, ледь тягнуть коні, І вечір йде уже селом, Не затихає трактор в полі, […]

Темніло небо, блідли зорі, І бліднув місяць тихо вслід, Штовха́лись хмари, снігу гори За ніч сипнули до воріт. Немає хвиль, землі не видно, Під снігом, гли́боко трава, Незвично, радісно і дивно --- Справжня навідалась зима. 08.02.2026. Ганна Зубко

Зима... Уже... Так біло всюди! Сніг беззупину все іде, По нім бреду, бреду в ніку́ди, Вітрець непоспіхом веде. Чийсь погляд наче зупиняє --- Куди, навіщо в таку рань? Та ні, здалося, не питає, Ніхто не ставить запитань. Крадеться думка, заглядає, Вже поряд друга, третя йде... Слід завірюха засипає, […]

Весна вже скоро, вже ось-ось Цвіт забіліє, зарябить, А чи насправді, чи здало́сь --- Не до душі уже ця мить. Простять мене зимо́ві дні, Що рвусь у те́плі, до весни́, Де так співають солов'ї, Де так неміряно краси. 02.02.2026. Ганна Зубко

Повз вітер швидко пролетів, Вернувшись --- щік торкнувся, А сніг вже падав де хотів, До одягу тулився. Дерева білі всі, хати, Стежки, дороги білі, Якби ще ніжності зайти В оті пейзажі милі. Вже уявляє погляд мій Скрізь зелень між снігами, Кущ поряд білим наче б цвів, Цвіла б […]

Все сніг засипає, малює мороз, У вікна зима загляда́є, Малює дівчатко на шибці тако́ж, Від пальчиків слід залишає. Та хука в долоньки, похукує в скло, Порою в кише́ньки ховає, Іде від лежанки по хаті тепло́, У вікна зима загляда́є. 23.01.2026. Ганна Зубко