Вітер торкнувся легенько обличчя,
Ніби минуле торкнулось крилом.
Шепче про те, що уже не покличеш,
Серце кольнуло осиним жалом.
Сплили слова, що колись не сказали,
Погляди ті, що згубились у пітьмі.
Кроки, що поруч зі мною лишались,
Потім враз зникли, мов тіні вночі.
Вітер приносить забуті мотиви,
Пахне дощами, забутим теплом.
Наче життя, переорані ниви,
Що восени одарують зерном.
Я не тримаю — хай далі мандрує,
В світі розвіє цей спогад, цей слід.
Та коли вітер мене знов обійме —
Знову забуте проступить на світ.
07 квітня 2026 р.
