Гординя

Століття війни і загублених дум, 
Так стільки життів у безодню майнуло… 
А світ на колінах ховає свій сум, 
Бо кров від землі уже неба сягнула.

Ховаються зорі за димом густим, 
І стогне земля від заліза і болю. 
Усе, що здавалося вічним, святим — 
Лиш ставка у грі за чужу дику волю. 

Та небо вбере цю червону росу, 
І викує з неї незламну твердиню.
Ми винесем мовчки крізь пекла грозу, 
Щоб правда розбила криваву гординю.