Зачинила двері за тобою…
Залишила тишу замість слів.
Наче щось обірване з любов’ю
Впало гучно в порожнечу снів.
В домі ще блукає тихий подих,
Теплий спогад — наче тінь жива.
Я шукала сенс у кожнім кроці,
Відтепер живу напівжива.
Мовчки стіни слухали розмови,
Що не стали правдою тоді.
Загубились між «було» і «знову»,
Не змогли кохання зберегти.
Зачинила двері за тобою…
Запустила пустку у свій дім.
І живу тепер сама з собою.
Та чи серце впорається з цим?
26 березня 2036 р
