Наступила зима, сніг сріблястий блищить.
З неба в танці кружляють сніжинки.
На прозорому склі чудний, дивний узор –
Неймовірний, різних відтінків.
Я дивлюсь на вікно, на цю дивну красу.
На душі так тоскливо та сумно.
Непомітно для мене пробігли роки.
Прожила все життя так бездумно.
Не пізнала кохання та щастя в житті.
Винувата лиш гордість проклята.
Вечір тихо настав, світять зорі ясні,
Я сама у порожній кімнаті.
А душа, мов крижинка на холоднім вікні –
Кришталева, прозора й самотня.
Намалює узори на білому склі, поки зима білосніжна.
Вже не виправить час усе те, що було.
А на віях застигла сльозинка.
І омріяне щастя зникло моє.
Та засипало снігом стежинки.
Не сумую за тим, що давно відійшло.
Значить доля моя так рішила.
Те, що колись за вітрами було,
Знову дарує нам крила.
7.02.2026
Лариса
