Колись так давно – у минулім житті
Ми не цінували ці щасливі миті,
Як сонечко нам світило щоранку,
Крізь віконну раму й фіранку,
За теплою кавою ми споглядали
Як місто живе і малює мурали,
У клопотах вічних мчали чимдуж
І намагались тягти власний Гуж…
На щось нарікали, до чогось тяглись
В момент шори з очей обірвались…
Коротким словом перекреслело життя
Тяжким, болючим , кривавим – ВІЙНА …
Тепер живемо від тривоги до тривоги
І робим все що можем, зберігаєм пороги
Від дому за стінами якого сім'я…
Кожного з нас, твоя і моя….
А ночі без сну , бо шахеди літали,
Когось з-під завалів сьогодні дістали…
І ранок починається зовсім не з кави
А з простого питання рідних : " Як ви?"
Там за вікном нам сонце світило,
Та зранку вставати знов через силу.
Так хочеться жити й радіти кожному дню
Тим самим фіранкам, садовому пню…
Радіти життю, як в дитинстві бувало,
Поки запізно для нас ще не стало….
18.11. 2025 р.
Брезіцька Ольга
