Я кермую. Руки чітко на курсі.
Музика — в максимум. Мені все одно.
Місто блимає світлом, б’є прямо в очі,
А я тримаю себе. І тримаю кермо.
Вивірений маршрут. Поворот — як звичка.
Знаки стоять, як чужі голоси.
Світло міняється. Я — механічна.
А всередині рве не туди.
Я могла б різко. Без жодного слова.
Вліво. Де інше повітря і шлях.
Де нема заборон — на себе нову,
Де я — не функція в правильних днях.
Педаль газу — межа між мною і втечею.
Гальма мовчать. Мовчу разом з ними.
Я їду вперед, слухняно, приречено,
Не я вирішую — ким мені бути і з ким.
Жовтий мигнув — секунда свободи.
Коротка. Як подих перед розривом.
Я б звернула. Я б зникла з цієї дороги.
Та зелений — і лінія вздовж без пунктирів.<br>Тетяна Осипенко
