Над Тернополем гроза.

Вечір, перегнавши час,
увірвався, набуянив,
з диким воєм перебіг
поміж стін,
і савчасну темну тінь
гонить низько над полями…
Передмістя вже стріча
громобій!
Над Тернополем гроза,
і все ближче гуркіт грому,
змії- блискавки між хмар
раз по раз.
Кулі-краплі по дворах
пробивають оборону,
скло, неначе у сльозах,
поміж рам.
Блискавично світла мить,
поза склом — дівочі очі,
а у їхній глибині
йде війна.
в них горить Донеччина,
обрій танками гуркоче
і забутий страх бринить
ніби в ній…
Ще у шафі поміж плать
вже неначе недоречно,
камуфляж на вішаку
спочива.
Залишилася жива
в грозовий гарячий вечір…
Було рано ще вмирать
на віку!
Там виблискує медаль,
де заштопано від кулі.
Чи згодиться ще колись
у житті?
Вже за гранню почуттів
незабутні дні минулі
у міжгроззі пронеслись
десь у даль!
В'ячеслав Семенко