Вже вдвічі,тату,старша я від тебе.
Вже скроні мої вкрила сивина.
Так сталося,нажаль, тебе забрало Небо.
Так скрипки обірвалася струна.
Тебе я пам'ятаю молодим і дужим,
Катав нас з мамою по річці на човні.
Я знаю,що мене любив ти дуже
І часто говорив про це мені.
Я пам'ятаю,як садив мене на пле́чі,
Коли я втомлювалась,пішки ідучи́.
Як ти збирав свої рибальські речі,
А мама хвилювалася, тебе ждучи́.
Мені ти говорив:"Та я за тебе
Любого кри́вдника зубами загризу"
Сама я з ними розберусь,як треба,
Бо вже давно тебе немає поблизу́.
Нажаль,ти дуже рідко в снах приходиш…
Я так чекаю зустрічей отих!
Буває, собі місця не знаходиш.
Спаса молитва і звертання до святих.
Мені тебе завжди не вистачало,
Тепла,любові,вірного плеча.
Мій таточку,як би ж я тільки знала…
В той день я б заховала від дверей ключа.
Тебе б я нікуди́ не відпустила,
Хоча,хто б слухався мале дитя…
Тепер я відчуваю твої крила,
Мій Янголе,моє ти укриття.
Колись зустрінемося ми з тобою,тату
І наші о́бійми не знатимуть кінця…
А по́ки залишається чекати,
І перед образа́ми ставить каганця.
<br>Світлана Кінебас (Бондаренко)
