Твої карії очі роблять мене хмільним,
В них занурююсь і зовсім пропадаю.
Є сказати щось, та роблюся німим,
Ти загадка, яку не розгадаю.
Серед кола танцюючих людей
Обери мене у танку весняному,
Закрути у пристрасті ідей,
Чи вкради і не віддай нікому.
Твоя хода, як хвиля у Дністрі,
Що ніжно пестить берег своїм краєм.
Мої обійми ніжні і тісні,
Ми вдвох стоїм й в ніжності палаєм.
Долоня у долоні, шепіт у ночі
Ти жар в мені, ти полум’я сліпуче.
У кожнім русі говори та не мовчи,
Віддайся пристрасті й бажанню, що пекуче.
Подоляночка – це зовсім вже не гра,
Це щось нове і досить нам незвичне.
О, подолянко, дівчинко моя,
Ти знаєш, що в мені усе містичне.
Не обіцяю тобі ріки й моря –
Вони твої і так по праву роду.
Твоє кохання – це моя броня,
Це порятунок, що не знає броду.
<br>Ігор Перегняк
