Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Затихне все. Замовкнуть адвокати. Розсиплеться сувій із молитов. Не знатимеш, куди і як тікати, Як заговорить захолола кров. Не золото у чаші — вчинки й дії, Не ризи шовкові — лише душа. Спливуть дороги, де жили надії, Де кожний крок — вже пройдена межа. Жебрак і цар там […]

Там, де було літо, вихололи трави, І туман ранковий над водою спить. Там дерев осінніх віти різнобарвні Заплітає вітер у жовтневу мить. Там, де було літо, золоті засмаги Розливало сонце по сухій стерні. Вже немає в сонця до дощів зневаги, Лиш багряне листя світить у вікні. Там, де […]

Там, де було літо, вихололи трави, І туман ранковий над водою спить. Там дерев осінніх віти різнобарвні Заплітає вітер у жовтневу мить. Там, де було літо, золоті засмаги Розливало сонце по сухій стерні. Вже немає в сонця до дощів зневаги, Лиш багряне листя світить у вікні. Там, де […]

Спитала у Тебе я в темряві ночі — де світло ховає останній свій слід? Чому болить серце, пісок ріже очі, коли мовчить навколо весь білий світ? Ти не відповів мені дивним знаменням, не гримнуло небо вогнем і дощем. А лише у грудях — ледь чутним диханням, щось тихо […]

Пила́ маніпуляцію й брехню, Коктейлі фальші, змішані із диму, Бо вірила вона у міць вогню, Поки з плечей не скинула злу зиму. Прийшов той час, коли сказала: «Все!» Порвала вщент липку, отруйну нитку. Звільнилася, і вже його не жде, Лишивши фальш у попелі без вжитку. А біль накочувався […]

Замкнувся простір: іскри і тривоги, Яких не загасити вже дощу. Це замикання — нові дні й дороги, Де я старі провини відпущу. Дроти гудуть від струму і напруги, У чорних гільзах плавиться пітьма. І кожна мить, мов кільцями кольчуги, Тяжким туманом серце овива. Цей вакуум стискає ребра глухо, […]

Квітка чарівна і не вмируща Розкидає світло своїх чар Тебе знову сьогодні трусить Бо ти з страшного бодуна Скільки можно мамо пити І водити йоб*рів страшних Краще б в горілці тобі сивтопити І нас тримаєш ти брудних Що не день то ти залита Кругом куча бутилок Ми знову […]

Паперові пливуть кораблі По асфальту гарячих ночей. Ми шукаємо іскри в золі Незнайомих, холодних очей. Електричні дроти, як струна, Ловлять сни перелітних птахів. В склянці кави застрягла весна, А у шафі — плаття із гріхів. Ліхтарі лиш ковтають там дим, Розфарбовують небо у ртуть. І стають думи чимось […]

Ми – це не просто двоє у кімнаті, Не просто зустріч стомлених доріг. Ми – це тепло: серед зими багаття, Яке приносить грудень на поріг. Ми – це розмови тихі до світанку, Коли весь світ замовкнув і заснув. Це кава, що чекає філіжанку, І погляд, що у серце […]

Покуштував ти крові й не спинивсь. Сподобалась? Пий далі — станеш ситим. Ти все перевернув і розтрощив, Лишивши серце в пустоті розбитим. Ти пив цей біль, не знаючи жалю, Ковтав краплини сили, наче воду. Я більше не тримаю, не молю, Бери усе, бери свою свободу. Коли ти розіллєшся […]

Бавиться місяця серп з філіжанкою, Струшує в каву молочний свій лід. А я любуюсь його забаганкою, П'ю чорну каву, мов ночі відсвіт. Всесвіт кипить під небесною кришкою, Лине дихання туману й думок, І ніч м'якою котячою ніжкою, Біля фіранки притишує крок. У порцеляні серп, небо гойдаються, І розпадається […]

Я ще один скелет у твоїй шафі, Надійніший і найвірніший друг. П'ємо тягучий морок в брудершафті, А за дверима звужується круг. Вже не тримаю зла, ілюзій зайвих, У мене замість серця — лиш сучок. Твоїх нічних думок потік примарний Гризе під шкірою, мов хробачок. Коли твій світ розсиплеться […]