Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

А у нас ллє дощ, мов із відра, Б'є чечітку на дахи бляшані. Осінь, ніби відьмина сестра, — Варить каву в сизому тумані. Небо — наче вицвілий атлас, Прохолода тиснеться під шкіру. Цей похмурий, півосінній час Перевірить нашу правду й віру. Краплі б'ють по склу, немов серця, Що […]

А у нас ллє дощ, мов із відра, Б'є чечітку на дахи бляшані. Осінь, ніби відьмина сестра, — Варить каву в сизому тумані. Небо — наче вицвілий атлас, Прохолода тиснеться під шкіру. Цей похмурий, півосінній час Перевірить нашу правду й віру. Краплі б'ють об скло, немов серця, Що […]

Я, мов стріла, що в тебе в голові, Застрягла і не витягти вже звідти. Там, де думки іржаві і живі, Сигнал притих й не хоче далі бігти. Я вже вросла в кору, немов граніт, І нервами просочуюся в синус. Я твій приватний, злий метеорит, Який ламає звичний плюс […]

Все чекаю листа, Як чекали на мо́го, Переписка проста, Там нічого складного. Все чекаю дзвінка Поміж днів місяця́ми, Й огортає журба, Мої діти, що з вами? Ні листів, ні розмов, Десь-колись привітання, Смуток знову і знов Безперервні чекання. Є розваги --- вірші́, Інтернет у смартфоні, Але сумно --- […]

Віват, прийдешній день, тебе стрічаю! Твій ранок дихає сирим свинцем. Я більше не розбризкую відчаю, Не закриваю від вітрів лице. Ти розрізаєш ніч, немов бляшанку, І сиплеш іскри з-під залізних вій. Твоя зоря — це перша кров світанку, І виклик на останній чесний бій. Скрегочуть шестерні німого неба, […]

Прожену біль хоча би на день, Щось приємне далеке згадавши, І от маю: табун знов гусей І корову, мотузку додавши. Наче кадри старо́го кіно, Появляються й знову зникають, Вже корова із збитим ріжком, А всі гуси у річку тікають. Викликають ті сльози вже сміх, Якби́ зараз за те […]

Лежать на землі лиш вітражні уламки, Блискучі, барвисті картинки життя. Це згадка про легкі повітряні замки, Які розтрощило вмить серця биття. Тут спокій запікся розплавленим сплавом, І пам'ять стікає у тріщини скла. Минуле, що гріло нас теплим металом, Тепер обпікає лиш холодом зла. Розсипався всесвіт на тисячу ліній, […]

Хочу про ніч, про світанок писати, Але не можу -- знаходжусь у сні, Хочу босо́ніж у ро́си ступати Та вже ті ноги, як не мої. Хочу до лугу, до га́лявин хочу, В пахощі ніжні тих квітів і трав, В кожного дня виманюю-про́шу Спокій, який дефіцитом вже став. Щебет […]

Лежать на землі лиш вітражні уламки, Блискучі, барвисті картинки життя. Це згадка про легкі повітряні замки, Які розтрощило вмить серця биття. Тут спокій запікся розплавленим сплавом, І пам'ять стікає у тріщини скла. Минуле, що гріло нас теплим металом, Тепер обпікає лиш холодом зла. Розсипався всесвіт на тисячу ліній, […]

Знов виття серед ночі сирен, І світанок прийшов у тривозі, Неспокійним і видався день --- Вся країна в ракетній облозі. Скрізь розруха, і горе, і біль, Гіркі сльози, що очі з'їдають, Були ві́йни іще за дідів, Вороги --- вони серця не мають. Посягають завжди́ на чуже, На родючіші […]

У черепі, як в чаші з чавуну, Німий конвой думок змикає коло, Стираючи кордони і вину, Там гостре лезо душу розпороло. В нім пам'ять, наче випалений сквер, Де плавиться метал із передбачень. Жар спогади усі у попіл стер, І вже вони не мають більше значень. Горить нейронна сітка, […]