Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Не губіть паросток, що росте в дикім полі, Не топчіть ті рідкісні квіти життя. Не в саду він росте, а у дикій неволі, Та й в неволі народяться мрії й чуття. А що сад? О, він для серця — лиш насолода, Все влаштовано там і щасливе життя. Там […]

У горлі скрипки закипає ртуть, А час повзе по лезу бритви вгору. І душі в порох безпощадно труть Струни чотири — як чотири жорна. Це не мелодія — це світ у злам, Там Бах із крику тче архітектуру. І ніч будує свій готичний храм, Смичок зриває з вечора […]

І Мебіус з паперу стрічку взяв, Перевернув на ній один лиш кінчик, Скріпив смолою й тихо прошептав: «Вже площина одна — один промінчик. Там шлях один, та повертає крок, І небо раптом вивертає днище. І той, хто йде, завершивши виток, Приходить — де колись цвіло вогни́ще.» Ступив він […]

На годиннику плавиться тінь, Замість хмар — сірий зношений пил. Я крокую в нічну тінь склепінь І шукаю слід втрачених крил. У кишені збираю туман, І рахую обмани й зірки. А цей світ — лиш казковий капкан, Що тримає у сутінках сни. Допиваю вечірній я чай. Час застиг […]

Ти виткана з тиші і шуму причала, Зі скла, що не б’ється під тиском розмов. Зі Смертю стрічалася — і не зникала, Щоб вперто з асфальту пробитися знов. Тебе не вблагати, тебе не змінити, Ти дикий полин у паркетних садах. Ти дихаєш — всупереч правилам світу, Гіркий смак […]

Вона летіла крізь вогні — де рвались на шматки тумани… шукала відповідь на дні, де кровоточили ще рани. Крізь попіл спалених надій, крізь грози й спалахи заграви — вела свій вічний, тихий бій за крихту втраченої правди… Іскрились ночі у вогні — тріщали крила, наче крига… Але у […]

У скованих кайданами руках Тримаємо в долонях вільну Душу. Двобій цей ми несемо на плечах, І вибір робимо між «хочу» й «мушу». Горлає скутий Розум: «Не іди!» Душа шепоче: «Полети до неба». А час, мов злодій, що краде сліди, Лишає вибір, де жила потреба. І серце — немов […]

Ранок. Тиша. Нитка пару. Філіжанка у руці. Аромат гіркої кави, сонця промінь на щоці. Час стікає чорним глянцем у порцеляновий полон. Всесвіт крутить в ритмі танго, проганяючи мій сон. День малює свіжі плани в темних лабіринтах дна. Змиє залишки туману хвиля магії зі скла. Крок за кроком, звук […]

Заколиши мене, моє життя, Вкрий спокоєм від голови до п'ят, Хоч немале -- я все ж твоє дитя, Що натомилось, ніженьки болять. Не потривожить хай ніщо мій сон, Глибоким стане в темряві нічній, Й буду бадьора вранці за столом, І завдяки ще й каві запашній. І знов піду́ […]

Горить багаттям досі в грудях, Від нього в жилах кипить кров, Неспокій всюди в моїх буднях, Тривожить душу знову й знов. В очах завіса диму чорна, Заволоділа пустка всім, Одна причина і відома, Мені одній передусім. І не до снів уже солодких, І не до їжі на столі, […]

Пірнаю в спогади, там краще, Їх не торкається закон, Бува сприймається щось важче, Зате ніяких перепон. Все в тій ідилії кайфую, Що наче мед для моїх ран, Без втоми там подорожую Усім на заздрість ворогам. Десь поміняти б щось місцями, Чи щось підправити злегка, До слів прислухатися б […]

На склоні літ сміливість появилась, Де ж ти була у молоді літа? Коли лякалась, плакала, журилась Сором'язлива, тиха, мовчазна. Тепер собі медаль я б почепила, Ні перед ким не схи́лю голови, Лиш перед Богом --- там я завинила, Прошу́ в молитвах: „Господи, прости!" 17.06.2026. Ганна Зубко