У скованих кайданами руках
Тримаємо в долонях вільну Душу.
Двобій цей ми несемо на плечах,
І вибір робимо між «хочу» й «мушу».
Горлає скутий Розум: «Не іди!»
Душа шепоче: «Полети до неба».
А час, мов злодій, що краде сліди,
Лишає вибір, де жила потреба.
І серце — немов зламаний приціл,
Чи компас, який північ сплутав з болем,
П’є тишу й розривається навпіл,
Закушуючи втрати диким полем.
В очах світанок плавиться, як мідь,
І ніч росте під ребрами ріллею.
І не важлива якість тих угідь,
На полі разом — Розум із Душею…
23 червня 2026 р.
